Майже у кожному місті чи селі є мозаїчні панелі з обличчями робітників, інженерів, космонавтів, які прикрашають будівлі від багатоквартирних будинків до кінотеатрів. Більшість з них створені радянськими митцями. Вважається, що радянська українська історія негативно вплинула на соціокультурний розвиток незалежної України, попри це, на думку фотографа Євгена Нікіфорова, її не потрібно соромитися та ігнорувати, адже історія не має пустих сторінок.

Нікіфоров працює над незалежними документальними фотопроектами. У своїх роботах фотограф намагається показати сутнісний характер місця в його перехідному стані, під впливом часу, економічних, соціальних та природних факторів. Поточні проекти Нікіфорова стосуються трансформації публічних просторів в Україні після подій 2013 року та, зокрема, процесу декомунізації. Світлини фіксують актуальний стан донедавна панівних, а тепер майже невидимих об'єктів (або їх залишків) доби СРСР по всій країні.

Евгений Никифоров задокументував понад тисячу мозаїк у книзі Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics, яка стала першим комплексним дослідженням радянських монументальних витворів – визначних артефактів культурної спадщини епохи. Нікіфоров протягом чотирьох років подорожував Україною у пошуках монументальних мозаїк 1950-1980-х років. Відвідав понад 200 міст і сіл, де знайшов і зафіксував тисячі робіт. Деякі з них вже зникли з публічного простору.

На презентації Євген Нікіфоров розкаже про початок проекту, як він перетворився на книгу, про особливості процесу зйомок, способи пошуку та атрибуції монументального мистецтва. Наведе приклади найцікавіших знайдених мозаїк і покаже, як змінюється публічний простір під впливом «декомунізаційного» закону на прикладі монументального мистецтва.

Сучасний світ — швидкий та динамічний: те, що вчора було важливим, сьогодні може нічого не вартувати. Що здатне слугувати компасом у світі, в якому єдине постійне — неприривна зміна? Багато дисциплін змінюють свої інструменти та підходи, і дизайн — не виняток. Базуючись на власному досвіді Ольга Зеленська, дизайнерка та ілюстраторка, оповідатиме про створення дизайн-проекту за допомогою інструментів антропології, психології та соціології.

Як поняття локальної ідентичності невідривно пов'язане з такими явищами, як спільнота та дихотомічною парою свій-чужий, і чим це може допомогти дизайнеру в процесі роботи? Як оминати копіювання і створювати справді нові й актуальні проекти для сучасних спільнот? Ольга Зеленська намагатиметься відповісти на ці питання на прикладі свого бакалаврського проекту «Нівідкіль із любов'ю», який цього року також буде показано на виставках кращих дипломів світу під час Dutch Design Week та Dubai Design Week.
______________________________________________________________

Olga Zelenska працювала як графічна дизайнерка та ілюстраторка в періодичних виданнях Дніпра й Києва, згодом почала співпрацювати із замовниками з усього світу. У 2014 році вступила до Познанської School of Form (Польща). Під час навчання співпрацювала з такими польськими фірмами, як Ikea Poznań, Uniwersytet SWPS, Jakdojade, NOTI, проходила стажування в архітектурному бюро Atelier Starzak Strębicki у Познані, а також у Nott Design і у майстерні Сергія Горбаня в Дніпрі. У 2018 році отримала ступінь бакалавра з відзнакою за роботу From nowhere with love. Emotional connection with nature in the days of uncertainty of the place, частиною якої і є проект поштівок.

Проект «Нівідкіль із любов'ю» — серія поштівок, зроблених із черпаного паперу, які містять насіння локальних рослин. Кожну поштівку можна посадити в землю, щоб папір натуральним способом розклався і з насіння проросла рослина. Проект досліджує, як рослинний світ впливає на ідентичність, а також як саме природа відіграє роль ідентифікатора територій у свідомості сучасного мандрівника чи емігранта.

Лекція підготовлена як для дизайнерів різних спеціалізацій та архітекторів, так і для тих, хто цікавиться гуманітарними науками.

Архітектор, урбаніст Фулко Трефферс та арт менеджерка, стратегічна радниця Марйо ван Шайк — подружжя з Нідерландів, яке досліджує та займається культурним розвитком міст.

На лекції «Житомир рятує Київ» Фулко Трефферс розкаже, як маленьке місто може мати власну культурну ідентичність та креативну атмосферу, на прикладі Ейндховена, чому культурні простори у Житомирі можуть зменшити напругу у Києві. А також про міську акупунктуру на прикладі Маріуполя: культурне планування міста як проектування енергії.

В рамках події Марйо ван Шайк презентує доповідь «Культурна ідентичність, економіка та суспільство: можлива сильна тріада», на якій пояснить зв'язок між культурною ідентичністю, економікою та суспільством, розкаже як вони можуть підсилювати одна одну, та як можна вплинути на ці процеси. Також Марйо ван Шайк запропонує розглянути стратегії на прикладі конкретних кейсів.
__________________________________________________

Фулко Трефферс, голландський архітектор та міський дослідник. Засновник та колишній директор мистецького хабу Temporary Art Centre (TAC) — культурна платформа у голландському місті Ейндховен, де розмістилося 70 арт-студій, проводяться театральні вистави, перфоманси та вечірки. Трефферс розробив рішення, як з невеликими інвестиціями максимально ефективно змінити публічний простір міста. Він вважає, що будь-який процес починається зі спілкування з людьми. В урбаністиці багато що залежить від активної соціальної позиції учасників процесу, налагоджена комунікація та бажання змін.

Окрім Temporary Art Centre, Фулко Трефферс заснував студію 12N Urban Matters. Має досвід співпраці з Україною, у 2015 році брав участь у резиденції Architecture Ukraine, організованій платформою культурних ініціатив «Ізоляція» в Маріуполі. У своїх проектах він намагається поєднати культуру, економіку та урбаністику.

Марйо ван Шайк, арт-менеджерка, стратегічна радниця, дослідниця керує кількома театрами та мистецькими проектами як директор та маркетолог. Має досвід запуску та переосмислення інституцій в нових умовах. Опублікувала докторську дисертацію про розвиток культурних місць та про роль архітекторів і керівників культурної сфери у процесі розвитку міст.

«Я зараз всю сучасну музику називаю гобеленами: у кожного своя ниточка, свій візерунок, у сукупності яких народжується звуковий килим».

Джазова імпровізаційна музика тріо ГТЧ (Ганелін-Тарасов-Чекасін) заслужено досягла визнання та популярності у Радянському Союзі та на Заході. У 70-ті роки минулого століття цей склад набрав неймовірних обертів і привернув до себе увагу як «беззаконна комета». Хоча на той час радянську публіку захопили американські настрої, однак тріо ГТЧ вдалося грати свою, ні на що не схожу джазову музику.

Володимир Тарасов, музикант, митець, один із засновників бенду та барабанщик ГТЧ дасть концерт, який захопить своєю оригінальністю, віртуозними барабанними партіями сплітаючись у полотно імпровізаційної джазової музики. Разом з іншими музикантами, Тарасов записав понад 100 платівок та компакт-дисків, був автором музики для оркестрів, фільмів і театральних постановок, серед яких Staatstheater Stuttgart (Німеччина), The Majestic Theatre (зараз — Harvey Theater) у Бруклінській академії музики, Arte France (Париж), Yleisradio (Фінляндія) та багатьох інших.

«Перкусист, обдарований рідкісною витонченістю й таємничістю, який чуттєво насолоджується кожним дотиком до будь-якого зі своїх інструментів: від мініатюрного дзвіночка до тарілок», — написали про Тарасова у виданні Wall Street Journal. Музикант віртуозно зіграв би навіть однією барабанною паличкою на маленькій тарілці.

Володимир Тарасов також займається візуальним мистецтвом, зокрема у жанрі інсталяцій і перформансу. Брав участь у численних персональних і групових виставках: Kunsthalle Düsseldorf (Дюссельдорф), Museum of Contemporary Art (Чикаго), Centre Georges Pompidou (Париж), The Bass Museum of Art (Маямі), Akademie der Künste (Берлін) та в межах La Biennale di Venеzia (Венеція).

Окрім концерту в рамках конференції Конференція «Коли територія набуває ідентичності» 30 жовтня відбудеться лекція У пошуках власного простору / Володимир Тарасов, яка буде можливістю не лише поспілкуватись з талановитою та продуктивною особистістю, а й справжньою розвідкою з історії музики та візуального мистецтва.

Культурна спадщина — не лише історичні залишки нашого минулого, але й ресурс, який можна використовувати для соціального та економічного розвитку, наприклад, туризму.

На воркшопі «Використовуй своє минуле, щоб зробити майбутнє» учасники розділяться на групи, разом визначать цінності своєї культурної спадщини, наприклад, традицій, кухні, ремесла, у своєму селі, місті чи регіоні, а також розроблять план використання обраної цінності для комерційного або рекламного проекту.

Воркшоп проведе дослідниця та спеціалістка з управління спадщини у Польщі Олександра Хабьєра.

Солодкі супи, вареники з вурдою, кваша, печений цукровий буряк, складно уявити, але такими були солодощі українського селянського столу до кінця 19-го століття. Тоді народна культура ще не мала десертів, а цукор радили вживати як ліки та зберігали у закритих шафах разом зі прянощами та горілкою. Про зміни в уявленні про солодке у минулому й сучасності розкаже Олена Брайченко, дослідниця історії гастрономічної культури. На завершення лекції відбудеться дискусія про те, як страва чи продукт стає «візитівкою» міста або регіону на прикладі кейсу успішного бренду 18-го століття — київського сухого варення (київських солодощів з фруктів та цукрового сиропу).

Олена Брайченко досліджує історію розвитку української культури, народної кулінарії, вплив політики Радянського Союзу на трансформацію української традиційної кухні, а також культурний ландшафт та формування публічного простору. Брайченко веде авторську передачу «У своїй тарілці» на UA: Радіо Культура, але це не кулінарне шоу, а погляд на історію та розвиток України через призму культури споживання їжі.

Олена Брайченко — співзасновниця видавництва книг з історико-гастрономічної теми їzhak та проекту Їжакультура, спрямованого на розвиток гастрономічної культури; провідна експертка Центру прикладної антропології, який займається дослідженням соціальних процесів та механізмів культурних трансформацій. Вона також є авторкою книги «Українське застілля» про традиції, обрядові страви, яка містить кулінарні рецепти та розповідає про зміни у традиційних українських святах.

Лекція Олени Брайченко «Їжа та культура: історія солодощів» — це можливість дізнатися, чому певні продукти смакували до чаю у селах та містах України кілька століть тому, як сучасна культура та повсякденне життя українців вплинули на уявлення про солодке і чому харчові звички сучасності залежать від минулого.

10 років тому художниця Алевтина Кахідзе разом зі своїм чоловіком Володимиром Бабюком ініціювали резиденцію для художників і кураторів у селі Музичі, під Києвом. Поява резиденції вплинула не лише на пожвавлення українського мистецького середовища через візити іноземних митців, але зміни у житті мешканців Музичів, які раніше не торкалися мистецтва.

Продавчиня у сільському супермаркеті пішла не курси англійської, аби підтримувати розмову з митцями-покупцями, які приїздять до резиденції кожного літа, 12-ти річний хлопець вирішив стати колекціонером витворів сучасного мистецтва, компанія пенсіонерок отримали досвід співпраці із художниками та підробіток. Про такі соціальні та культурні зміни у селі Музичі художниця розкаже на своїй лекції.

Алевтина Кахідзе є авторкою інсталяцій, медіа-робіт, перформансів, текстів і дизайнерських об'єктів, займається садівництвом та кураторством. Вона стала переможницею конкурсу серед молодих художників і кураторів Центру сучасного Мистецтва при НаУКМА, лауреаткою Премії Малевича для українських художників, навчалася в Академії Яна ван Ейка (Маастріхт, Нідерланди). Окрім резиденції для іноземних художників, займається онлайн-виданням про мистецтво www.kram.in.ua, бере участь у міжнародних та українських мистецьких проектах.

Лекція художниці «Музичі та інші історії» – прогулянка до арт-резиденції, своєрідної ізоляції від великого міста, галасу та людей, спілкування з жителями Музичів, які почали змінювати свій спосіб життя та світогляд після знайомства з мистецтвом.

Родина Якутовичів — одна з найбільш цікавих творчих династій України, діяльність якої значно вплинула не лише на розвиток української графіки, а й на українське мистецьке середовище загалом. Yakutovych Academy — дослідницький проект, ініційований Поліною Ліміною, концентрується на вивченні життя та творчого доробку митців та мисткинь цієї сім'ї. Окрему увагу команда проекту приділяє колу їхніх друзів, яке складалось, зокрема, з таких талановитих діячів української культури, як Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Микола та Ольга Рапай-Маркіш, Роман Корогодський, Тіберій Сільваші та Лесь Подерв'янський.

У межах фестивалю сучасної культури «Жовтень у Жовтні» відбудеться лекція Павла Гудімова та Поліни Байцим, присвячена проекту Yakutovych.Academy. Поліна Байцим, дослідниця українського радянського мистецтва, розповість про сучасні виклики та тенденції в історії мистецтва, а також про розвиток digital art history. Павло Гудімов презентує веб-ресурс Yakutovych.Academy як зразок сучасного мистецтвознавчого дослідження та поділиться досвідом розробки проекту, створення особових архівів та співпраці з Якутовичами.

Павло Гудімов — координатор проекту Yakutovych.Academy, куратор, засновник Арт-центру Я Галерея та видавництва «Артбук»

Polina Baitsym — випускниця Центрально-Європейського університету в Будапешті, історикиня мистецтва

Ознайомитись з проектом можна за посиланням: http://yakutovych. academy/